Багато людей питали мене, в чому ж полягає роль Організації Об’єднаних Націй в розв’язанні конфліктів по всьому світу, та чи є робота даної Організації взагалі ефективною, враховуючи кошти та сили, які вона витрачає на різноманітні операції.

Я постараюся відповісти на дане питання, врахувавши всі можливі аспекти.

В нашій мові існує таке поняття, як миротворчість. Цей термін означає широкий спектр дій, спрямованих на досягнення згоди між сторонами, що перебувають у конфлікті, мирним шляхом. Миротворчість – один з найбільш ефективних засобів ООН по допомозі країнам в проходженні шляху від війни до миру.

Миротворчі операції ООН керуються трьома принципами:

1. Згода сторін конфлікту;
2. Неупередженість;
3. Невикористання сили, окрім випадків самозахисту та захисту мандата.

В англійській мові можна виділити 3 етапи операцій даного виду:

1. Peacemaking – фаза, яка характеризується розміщенням місії з метою стримування воюючих сторін від боротьби задля можливості проведення переговорів;
2. Peacekeeping: солдати розміщуються в конкретних зонах бойових дій з метою запобігання новим спалахам конфлікту;
3. Peacebuilding. Коли шляхом переговорів зупинено вогонь і досягнуто згоди в підписанні договору, починається третій етап. Його мета – роззброєння сторін, повернення біженців, проведення виборів та спостереження за дією прав людини – таким чином, виконання всіх можливих кроків, які забезпечать довготривалий мир.

Відповідно до 33-ої статті Статуту Організації Об’єднаних Націй:

1. Сторони, що беруть участь у будь-якому конфлікті, продовження якого могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, повинні насамперед намагатися вирішити конфлікт шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звертання до регіональних органів або угод чи інших мирних засобів на власний вибір.
2. Рада Безпеки, коли вважає за необхідне, вимагає від сторін розв’язання їхнього конфлікту за допомогою таких засобів.

Тобто, важливо пам’ятати, що миротворчі частини посилаються в проблемні регіони не з метою культивації воєнних дій, а з метою їх запобігання. В більшості, вони є легко озброєними, до того ж використовувати зброю вони можуть лише з метою захисту, як я згадала раніше.

На даний момент Департаментом Миротворчих Операцій проводяться 16 операцій на 4 континентах світу. Для ознайомлення з ними – http://www.un.org/en/peacekeeping/operations/current.shtml.

Можна також додати, що до цілей миротворчих заходів на сьогоднішній день відносять, окрім вказаних раніше, сприяння політичному процесу та допомогу в відновленні верховенства права.

Враховуючи той факт, що ця діяльність стосується однієї з найскладніших сфер нашого життя, тобто, політичної, успіх ніколи не можна гарантувати. Але потрібно завжди бути на шляху до нього. “Success is the sum of small efforts – repeated day in and day out”, – Emmeline Pankhurst.

Владислава Смолінська

В попередніх статтях ми говорили і про те, як підготуватися до моделі ООН; і про те, як покращити свої навички, аби стати кращим делегатом конференції, та навіть про те, як, маючи достатньо досвіду, влаштуватися на роботу до Організації.

Проте як добре ви знаєте історію її започаткування та її мету?

Попередником ООН була Ліга Націй, створена за схожих умов після Першої Світової війни, у 1919 році, Версальським договором з метою сприяння міжнародній співпраці та досягнення миру та стабільності.

Таким чином, 25 квітня 1945 року, коли Друга Світова наближалася до завершення, в Сан-Францизко відкрилася конференція з метою заснування вже самої Організації Об’єднаних Націй. В ній брали участь 282 делегата з 50 країн світу та 1,5 тисячі різноманітних радників та експертів. Вони зібралися, аби ухвалити Статут ООН, визначити її цілі, принципи, структуру та основи функціонування. Проект Статуту вже існував. Він був розроблений ще в 1944 році в Думбартон-Оксі. Проте цей проект був розроблений лише великими державами – США, СРСР, Великою Британією та Китаєм. Решта країн мала власні міркування стосовно нього. Не всі важливі питання були погоджені й між великими державами (зокрема, питання про застосування права вето). З цього та інших приводів велися гострі дебати, під час яких за 62 дня роботи до проекту Статуту було внесено 1200 поправок та доповнень. Найскладнішим виявилося питання про право вето. Малі країни виступили проти такої можливості, адже це було би порушенням рівноправності членів Організації. Велику роль зіграв ще й той факт, що СРСР взагалі вимагали право тотального вето, яке би поширювалися і на процедурні, і не на процедурні питання. На щастя, всі ці суперечливі моменти вдалося уладнати.

Таким чином, 25 червня 1945 року Статут ООН був ухвалений.

26 червня – підписаний всіма членами-фундаторами (50 на той момент).

Згодом до підписантів приєдналася й Польща, ставши 51-им членом.

Статут набрав чинності 24 жовтня того ж року, коли більшість підписантів (29 із 51) ратифікували його ( так, у 1971 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій вона рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято. Традиційно в цей день у всьому світі проводяться зустрічі, дискусії та виставки, присвячені цілям Організації та її досягненням).

Усіма фундаторами він був ратифікований до 27 грудня 1945 року, а 10 січня 1946 року з відкриттям 1-ої Генеральної Асамблеї ООН почала функціонування.

Відповідно до Статуту, цілями Організації є підтримання міжнародного миру і безпеки, сприяння багатогалузевій міжнародній співпраці, повага до міжнародних прав та прав людини тощо.

Принципами Організації є суверенна рівність усіх її членів; утримання в міжнародних відносинах  від загрози силою; надання ООН допомоги в будь-яких її діях, утримання від надання допомоги будь-яким державам, проти яких ООН застосовує дії превентивного або примусового характеру; забезпечення Організацією або державами, які не є її членами, дій відповідно до принципів ООН; невтручання ООН у справи, які за своєю сутністю належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

Проте вже в перші повоєнні роки країни-союзники з Антигітлерівської коаліції США і СРСР стали опонентами.

Ця конфронтація мала згубний вплив на роботу всієї Організації, і зокрема найважливішого її комітету – Ради Безпеки.

Через Холодну війну за 10 років до Організації прийняли лише 10 нових членів. Американське домінування в ООН не сприяло входженню до неї країн з радянського боку, а СРСР, відповідно, застосовував своє право вето при прийнятті кандидатів з протилежного боку.

І аж в 1955 році, коли відбулося деяке послаблення умов Холодної війни, було досягнуто домовленості про прийняття 16 нових членів.

Владислава Смолінська

Зацікавлені в роботі в ООН чи інших міжнародних організаціях, проте не знаєте, як робити ваше резюме більш вражаючим? Конкурс жорсткий, вакансії привабливі, а бажаючі отримати їх знайдуться у всіх куточках світу. Так що ж потрібно робити, аби ваша заява потрапила в руки до кадрового менеджера, та як без проблем пройти інтерв’ю?

Ось деякі поради по влаштуванню від інсайдерів:

Ваші заяви повинні чітко відповідати тим позиціям, які вам найбільше до вподоби.

Подання заяви на працевлаштування в ООН може бути досить тривалим, тому присвячуйте більше часу та зусиль саме тим посадам, для роботи на яких ви найбільш кваліфіковані. Такі організації зазвичай отримують сотні резюме на кожну вакансію, тому вони одразу виключають претендентів, які не мають потрібної кваліфікації: чи то мова, чи освіта, чи досвід. Подавайтеся на такі посади, в яких ви дійсно зацікавлені, та дуже ретельно заповнюйте форму онлайн заяви. Можливо, додавання окремого файлу з резюме не буде передбачене, тому з користю використайте надане вам місце, аби якнайкраще описати свої навички та досвід. Не потрібно себе недооцінювати.

Окрім своїх особистих досягнень, потрібно зробити акцент на вмінні працювати в команді.

Так, дуже важливим є те, аби працедавець знав про ваші кар’єрні досягнення, але останні мають бути збалансовані якимись конкретними прикладами вашої участі в командній роботі, співпраці з іншими людьми. Політика ООН говорить про те, що кращим претендентом на посаду є той, хто може з легкістю продемонструвати успіх, будучи членом команди.

Сфокусуйтеся на конкретних навичках та досвіді, а не на своєму сильному бажанні.

Як би ви не мріяли про роботу в ООН, в своїй заяві ви маєте більше зосереджувати увагу на конкретних прикладах того, як ви будете виконувати свої щоденні обов’язки, зайнявши посаду, а менше на з’ясуванні своїх прагнень.

Мова, мова, мова!

Є 6 офіційних мов ООН (арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська), і найбільш конкурентоспроможні претенденти володіють більше, ніж однією мовою. Освіжайте свої мовні навички та не забувайте, що заповнюючи онлайн заяву, не потрібно себе недооцінювати. Кадрові менеджери не очікують від кожного претендента досконалого володіння мовами, проте продемонстрований інтерес в вивченні безумовно зіграє на вашу користь.

Розширюйте свої рамки.

Міжнародним організаціям потрібні такі робітники, які мають досвід роботи закордоном та успішної співпраці з представниками різних культур, тому не забудьте описати його в своїй заяві, приділяючи увагу й іноземним навчальним програмам. Окрім того, подумайте про працевлаштування не відразу в штаб-квартиру, а в регіональні представництва: там менший конкурс на дані посади, але при цьому ви зможете отримати необхідний досвід, аби стати конкурентоспроможним в майбутньому.

Розглядайте короткострокові контракти, консультуючі посади та стажування.

Малоймовірно, що ви зможете влаштуватися на постійну основу в ООН без досвіду попередньої співпраці з нею. Краще почніть з короткострокового контракту або з ролі консультанта. Процес наймання на такі посади є менш обтяжливим та менш тривалим, проте такий практичний досвід познайомить вас з культурою та структурою організації, ви заведете необхідні контакти та зарекомендуєте себе як експерта. Окрім того, студенти можуть розглянути можливості стажування.

джерело – https://blogs.state.gov/stories/2014/10/30/working-united-nations-insider-application-tips

переклад – Владислава Смолінська

ЯК ПОСЛАНЦІ МИРУ СПРИЯЮТЬ РОБОТІ ООН?

Посланці миру ООН – це обрані видатні діячі мистецтва, літератури, музики і спорту, які погодилися надати допомогу в залученні світової уваги до роботи ООН. Звертаючись до громадськості, підтримуючи контакт з міжнародними ЗМІ та займаючись гуманітарною роботою, посланці миру сприяють поглибленню розуміння того, яким чином ідеали і цілі ООН вимагають загальної уваги. Завдяки своїй добрій волі та репутації, багато з цих видатних особистостей досягли успіхів у тому, що привернули увагу до нагальних регіональних і місцевих проблем за допомогою ЗМІ.

ПОСЛАНЦІ МИРУ:

Леонардо ДіКапріо – призначений у 2014 році. Сфера діяльності: зміна клімату.

Пауло Коельо – призначений у 2007 році. Сфера діяльності: бідність і міжкультурний діалог.

Майкл Дуглас – призначений у 1998 році. Сфера діяльності: розброєння.

Едвард Нортон – призначений у 2010 році. Сфера діяльності: біологічне різноманіття.

Шарліз Терон – призначена у 2008 році. Сфера діяльності: профілактика ВІЛ та викорінення насильства щодо жінок.

ЯКА РІЗНИЦЯ МІЖ ПОСЛАНЦЕМ МИРУ І ПОСЛОМ ДОБРОЇ ВОЛІ?

Посланці миру призначаються Генеральним секретарем ООН. Послів доброї волі призначають керівники фондів, програм та спеціалізованих установ ООН, таких як ЮНІСЕФ, Всесвітньо продовольча програма (ВПП) та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ). Призначення послів доброї волі затверджується Генеральним секретарем.

ХТО ТАКІ ПОСЛИ ДОБРОЇ ВОЛІ?

Послами доброї волі ООН є відомі музиканти, спортивні зірки та актори. Завдяки своїй особистій репутації та професійним досягненням, їх статус Посла доброї волі ООН є важливим символом для національної аудиторії. Вони призначаються терміном до двох років з можливістю поновлення. Не існує встановлених правил або контрактних забов’язань з обох сторін, однак проводиться символічна церемонія призначення. Посли доброї волі ООН не отримують заробітну плату, хоча, можуть отримувати символічну платню розміром 1 долар США на рік або еквівалент цієї суми.

ЯК ВСЕ ПОЧАЛОСЯ?

Першим в історії послом доброї волі ООН був американський актор Денні Кей (справжнє ім’я – Давід Камінський, його батьки емігрували до Америки з України, з Дніпропетровська), який в 1954 році був удостоєний звання Посла з особливих доручень Дитячого фонду Організації Об`єднаних Націй (ЮНІСЕФ). З тих пір більше двохсот послів доброї волі були мобілізовані в рамках системи ООН, щоб привернути увагу до важливих питань на глобальному, регіональному та місцевому рівнях по всьому світу.

В ЯКИХ ВИДАХ ДІЯЛЬНОСТІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ ПОСЛАНЦІ МИРУ І ПОСЛИ ДОБРОЇ ВОЛІ? 

Завданням посланців миру і послів доброї волі є повідомлення про захід ООН і про проблеми, які викликають занепокоєння, з метою сприяння інформаційно-пропагандистської діяльності. У минулому ці знаменитості брали участь у різних видах діяльності та заходах, даючи концерти, виступаючи з програмними доповідями на засіданнях ООН високого рівня і використовуючи соціальні мережі, такі як Twitter і Facebook для того, щоб розширити сферу охоплення будь-якої конкретної програми. Посланці миру також бувають на місцях, де проводяться програми та різноманітні заходи ООН, тим самим сприяючи більш широкому висвітленню регіональних і місцевих питань у міжнародних ЗМІ.

ДЕ ПРАЦЮЮЮТЬ ПОСЛИ ДОБРОЇ ВОЛІ?

Ці відомі люди працюють з конкретними агенціями, фондами та програмами ООН та роблять свій вагомий внесок у:

– подолання бідності, забезпечення сталого розвитку та охорона навколишнього природного середовища, захист прав людини разом з Програмою розвитку ООН (ПРООН):

Антоніо Бандерас – з 2010 року;

Марія Шарапова – з 2007 року;

Рональдо – з 2000 року;

Зідан – з 2001 року;

Конні Бріттон – з 2014 року;

– покращення умов життя для дітей з усього світу, підтримуючи діяльності Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ):

Кеті Перрі – з 2013 року;

Шакіра – з 2003 року;

Сьюзан Серендон – з 1999 року;

Орландо Блум – з 2009 року;

Девід Бекхем – з 2005 року;

– підвищення обізнаності про потреби людей у країнах, що розвиваються, особливо у сфері репродуктивного здоров’я, допомагаючи Фонду Народонаселення ООН (ЮНФПА);

– підтримку проектів Спільної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) через підвищення обізнаності про проблему СНІДу та продовження боротьби з цією хворобою;

– поширення послання співчуття та поваги до біженців та захист їх прав разом з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН):

Анджеліна Джолі – з 2012 року;

– підвищення обізнаності про порушення прав жінок у різних куточках планети та підтримку ініціатив Жіночого Фонду розвитку ООН;

– популяризацію програми Організації ООН з освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), виступаючи за обов’язкову середню освіту, культурну різноманітність та плюралізм, загальний доступ до інформації;

– захист прав людини та боротьбу з торгівлею людьми, поширюючи інформацію про цю сучасну форму рабства та підтримуючи зусилля Офісу ООН по боротьбі зі злочинністю та наркотиками (ЮНОДС).

Джерела:  http://outreach.un.org/mop/

http://www.unicef.org/people/people_51539.html

http://www.undp.org/content/undp/en/home.html

http://www.unhcr.org/pages/49c3646c56.html

Коли я лише почав брати участь у моделях ООН, підготовка інформації була дуже нудним процесом. Я писав позицію країни в останню хвилину, роздруковував купу інформації з різних сайтів за день до конференції і якусь її частину встигав прочитати в автобусі. Дослідження було просто нудним моментом, який я мав займатися перед тим, як нарешті міг повеселитися.

Але згодом я зрозумів, що це не було мені на користь. Я не міг нормально дебатувати, адже я не володів фактами. Я боявся запропонувати будь-яку ідею, бо не був впевнений, чи комітет її випадково не прийняв раніше. А голови комітетів добре бачать, хто готувався, а хто ні. І саме через те, що я не готувався, мені було некомфортно.

Я знав, що якби я ретельно заздалегідь проводив дослідження, то я би міг більш впевнено виголошувати промови та більш активно брати участь в дебатах. Мені потрібен був якийсь спосіб підготовки, який би займав якомога менше часу, допомагав мені вивчити лише те, що мені потрібно, але при цьому, щоб я досить добре розбирався в цій інформації. Мені потрібно було так підготуватися, аби я почував себе комфортно, працюючи в комітеті.

Мені потрібно було створити так звану папку зінформацією.

Пройшовши багато конференцій та комітетів, я почав цінувати якісно-організовані папки. Ось декілька причин чому:

• Таким чином ти витрачаєш менше часу на дослідження. Створення такої папки, можливо, звучить досить трудомістким, та, насправді, вивчення інформації займає менше часу та сил, якщо вона добре організована. Різні корисні факти розкидані по різноманітним джерелам: книжкам та інтернет-ресурсам. І якщо ти будеш намагатися просто перечитати всі ці ресурси, ти витратиш більше часу, аніж якби це все було зібрано в якомусь одному місці.
• З часом дослідження буде займати ще менше часу. Коли я склав разом декілька своїх папок, я зрозумів, що кожного разу я звертався до одних й тих самих ресурсів. В результаті я просто роздруковував всю потрібну інформацію, складав її в папку і тоді перечитував її. А так як я вирішив спеціалізуватися постійно в одних й тих самих комітетах, я міг просто з часом дещо вдосконалювати свої папки.
• Папки корисні не лише інформацією, яка в них знаходиться. Дуже добре, коли для роботи в комітеті в тебе підготовлена інформація, до якої ти можеш звернутися. Але, окрім цього, те що ти підготував таку добре-зорганізовану папку показує голові та іншим делегатам, що ти серйозно відносишся до самої конференції. Але будь обережним, бо, можливо, що ти хотів би, аби тебе сприймали інакше в комітеті.

Я організовував свої папки, починаючи з «загальної картини»: конференція, комітет, країна; далі я переходив на такі деталі, як теми, стратегії та вирішення. Іншими словами, я структурував свій підхід до підготовки. Використання такої структури полегшило мені підготовку, тому що я тепер знав, що шукати, і використовував це на кожній наступній конференції.

Використовуючи таку структури, є 15 речей, які кожен делегат має включити до своєї папки:

1. Політика нагород. Якщо ти намагаєшся виграти нагороду, тоді ти маєш знати, якими є цінності конференції, та що очікує голова твого комітету.
2. Правила процедури. Правила показують, як буде працювати комітет, що ти можеш робити, а що – ні. Вони відрізняються для кожної конференції: і не тільки самі по собі, а й те, як вони будуть застосовуватися.

Комітет

3. Веб-сайт справжнього комітету ООН, в якому ти будеш працювати на Моделі. Метою комітету є прийняття резолюції, яка залежить від повноважень комітету. Ти маєш розуміти мандат свого комітету (чому його створили), повноваження, його місце в ООН та загалом міжнародній спільноті, а також знати членів свого комітету.
4. Устав ООН. Якщо ти потрапив в ГА, ЕКОСОР або в Раду Безпеки, то джерелом влади твого комітету є Устав ООН. Якщо ти потрапив в регіональну організацію, як НАТО, все одно знаходишся під впливом Уставу, особливо, Розділом VІІ, який стосується міжнародної безпеки, та Розділом VІІ, який стосується міжнародних угод.
5. Інформація від ЦРУ. Всі учасники МООН шукають інформацію по своїй країні. Тобі потрібно знати, де знаходиться твоя країна, її сусідів, розмір населення, тип управління, тип економіки, партнерів по торгівлі, та міжнародні організації, членом яких вона є. Бути представником країни і не знати по ній даної інформації – це досить дивно.
6. Вікіпедія. Інформація по історії твоєї країни та її недавні конфлікти. Також там ти знайдеш статті на твою тему. Можливо, в Вікіпедії написано не так точно, як в різних друкованих виданнях, проте ти ж не складаєш документ, ти береш участь в Моделі ООН.

Теми

7. Вказівки по роботі. Ти, інший делегат або голова стовідсотково звернуться до вказівок по роботі конференції. Те, що там вказав голова – те, на чому він сфокусується в роботі комітету. Використай ці знання, аби створити промови та окремі речення, за допомогою яких ти зможеш привернути увагу голови.
8. Новини. Тобі варто знати всі останні новини по твоїй темі так само, як свою країну. Найпростіше зайти в Google чи, наприклад, Yahoo новини та надрукувати собі заголовки. Окрім цього є також багато інших сервісів новинних фідів, до яких зручно звертатися.
9. Резолюції, угоди та конвенції. До того як ти зможеш вносити певні пропозиції щодо змін по певним питанням, ти маєш дізнатися, що вже було зроблено з цього приводу. Ти можещ знайти останні резолюції ООН в документаційному центрі ООН. Коли ти знайшов найостаннішу резолюцію,

Стратегії

10. Промови та прес-релізи. Так чином встановлюється політика. Звертайся до промов та прес-релізів людей з виконавчої гілки влади твоєї країни (Президент, Прем’єр-міністр, Міністр закордонних справ, посли). Законодавці та судді можуть казати й щось інше, проте, як представник своєї країни, ти працюєш на голову держави/голову уряду. Почни з веб-сайту Міністерства закордонних справ твоєї країни.
11. Запис голосування. Дії говорять гучніше за слова. Якщо лідери твоєї країни чітко не висловлювали своєї політики щодо твого питання, ти можеш звернутися до їх участі в голосуваннях щодо попередніх резолюцій, угод та конвенцій. Зверни увагу на те, що недавні промови можуть вказати на можливо існуючі зміни в стратегії голосування твоєї країни, особливо, якщо уряд зазнав зміни управління. Тим не менш, ти маєш знати хоча б попередню політику своєї держави з приводу даного питання як для себе, так і в тому разі, якщо хтось запитає.

Рішення

12. Блоги та статті фрілансерів. Така подача інформації може бути дещо суб’єктивною, проте це не заважає їй наштовхнути тебе на певні ідеї, які ти зможеш запропонувати в своєму комітеті з метою подальшого використання в написанні резолюції. Можна почати з таких великих видань, як New York Times чи Wall Street Journal, але не забувай й про звичайні блоги. Будь підготовлений до того, що ти потрапиш на дещо упереджену інформацію та пам’ятай про те, що ці ідеї повинні узгоджуватися з політикою твоєї держави.
13. Мозкові центри. Є різні аналітичні центри, роботою яких є рішення проблем, які можуть бути на порядку денному твого комітету. Вони можуть бути прекрасною основою для культивування різний ідей та пропозицій.
14. Університетські матеріали. Така інформація є занадто глибокою для Моделі ООН, проте вона, ймовірно, найбільш точна, яку ти можеш знайти онлайн. Не витрачай багато часу, аби підготуватися так, як ти готуєшся до пар; шукай такі факти, які знадобляться тобі для роботи в комітеті.
15. Твої ідеї. Вклади в свою папку позицію своєї країни, заготовки, нотатки, думки, а також чистий папір – паперу, підготовленого організаторами, може не вистачити на нотування та підготовку проектів резолюцій. Ти можеш вивчити всі ресурси, які хочеш, але це не матиме значення, якщо ти не зведеш всю цю купу інформації в ідеї та не донесеш їх до делегатів.

джерело – http://bestdelegate.com/mun-research-made-easy-15-things-every-delegate-should-have-in-their-research-binder/

переклад – Владислава Смолінська