Всесвітня туристська організація (ЮНВТО)

Всесвітня туристська організація (ВТО, з 2003 р. — ЮНВТО) — міжнародна міжурядова організація в галузі туризму.

Створена 1975 року в Мадриді. Організація стала спадкоємицею Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО), заснованого ще 1934 року. СРСР був однією з держав-засновниць ВТО. Першим Генеральним секретарем ВТО був Робер С. Лонаті (Франція).

Згідно зі Статутом ВТО, її основною метою є сприяння розвитку туризму для внесення внеску в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, загальну повагу і дотримування прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії. ВТО встановлює і підтримує ефективу співпрацю з відповідними органами ООН і її спеціалізованими закладами. Крім цього, вишукує можливості встановлювати ділові стосунки з ПРООН, а також бере участь в її діяльності в якості діючого і виконавчого агентства.

В зв'язку з цим потрібно відзначити договір про співробітництво і взаємовідносини між ООН і ВТО, проект якого був схвалений II сесією ГА (Генеральна Асамблея) ВТО 31 травня 1977 р. і XXXII сесією ГА ООН 22 листопада 1977 р. В ньому передбачуються, зокрема:

§ обмін необхідною інформацією і документацією;

§ сприяння в виконанні рекомендацій, що відносяться до сфери туристської діяльності;

§ розвиток такого співробітництва, яке помогло б позбутися дублювання в роботі;

§ координація роботи шляхом консультацій через Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОР);

§ участь в роботі міжнародних конференцій і засідань по лінії ООН, в тому числі по питаннях, що торкаються діяльності ВТО;

§ обмін письмовими доповідями і заявами;

§ збір, аналіз і обмін необхідною статистичною інформацією в області туризму.

Основними міжнародно-правовими формами діяльності ВТО є проведення конференцій та нарад. Так наприклад, ВТО було проведено в 1980 р. Всесвітньої конференції з туризму, в 1982 р. Всесвітню нараду з туризму в 1989 р. Крім того, в 1985 р. на VI сесії ГА ВТО була прийнята Хартія туризму і Кодекс туриста [73].

На Міжпарламентській конференції з туризму 1989 р. була прийнята Гаазька декларація [74], яка є інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання народів і факторів, що сприяють розвитку індивідуального і колективного туризму. Її основні положення зводяться до наступного: туризм — форма проведення вільного часу; туризм — ефективний засіб співпраці і соціально-економічного розвитку країни; природне, культурне і людське оточуюче середовище — основні умови розвитку туризму; туризм носить гуманний характер; кожна людина має право на свободу подорожі; спрощення формальності подорожі — основа розвитку туризму; безпека і захист туристів, повага до їх гідності — найважливіші умови розвитку туризму; держава повинна приймати міри по боротьбі з тероризмом, покращувати якість туристських послуг, планувати розвиток туристської інфраструктури.